ОТРУЙНI РЕЧОВИНИ ПОДРАЗЛИВОІ ДIЇ. До іритантів — отруйних речовин подразливої та сльозоточивої дії —відносяться хімічні сполуки, які вибірково подразнююче впливають на нерво-ві закінчення слизових оболонок очей, верхніх дихальних шляхів або шкірних покривів. Основне призначення даних отрут полягає в тому, що, діючи в не-значних концентраціях, вони наносять противнику не смертельні ураження, а викликають короткочасну втрату боєздатності військовослужбовців. Тому за тактичною класифікацією вони відносяться до групи отруйних речовин, здатних тимчасово виводити людей із стану боє- чи працездатності. Ці сполуки вперше застосовувались в роки першої світової війни. По-ступово вони були витіснені більш ефективними отруйними речовинами задушливої і шкірно-наривної дії. Проте повністю свого бойового значення ці сполуки не втратили і до теперішнього часу знаходяться на озброєнні сучасних армій. Окремі їх представники використовуються в якості “по-ліцейських газів”. Основне призначення цих отруйних речовин полягає в тому, щоб в ре-зультаті систематичного і тривалого їх застосування примусити війська про-тивника знаходитись в засобах захисту, фізично та психічно виснажити їх. До закінчення другої світової війни всі ірританти поділялись на отруйні речовини подразливої та сльозоточивої дії. До отруйних речовин подразливої дії (стернітів) відносять сполуки, які, впливаючи на рецептори верхніх дихальних шляхів, викликають сильний кашель, інтенсивне чихання, головні та, нерідко, загрудинні болі. Здатність викликати інтенсивні болі за грудиною зумовила назву цієї групи отруйних речовин —”стерніти”. Основними їх представниками є адамсит, дифеніл-хлорарсин і дифенілціанарсин. До отруйних речовин сльозоточивої дії (лакріматорів) відносяться отру-ти, що впливають на нервові закінчення слизових оболонок очей і викликають рясну сльозотечу. Типовими представниками лакріматорів є хлорацетофенон, бромбензилціанід і хлорпікрин. В наш час розподіл іритантів на лакріматори і стерніти є дещо умовним, тому що на озброєнні сучасних армій знаходяться нові сполуки, подразнюючі як очі, так і дихальні шляхи та шкірні покриви (наприклад СR, СS). Їх виділяють в групу отруйних речовин комбінованої подразливої дії. 1. Фізико-хімічні властивості. 1.1. Фізико-хімічні властивості стернітів. Адамсит (фенарсазинхлорид) отриманий незалежно один від одного в 1915 р. німецьким вченим Віландом і в 1918 р. американцем Адамсом, в честь якого і названий. В американській армії числиться під шифром DM. Це кристалічна речовина яскраво-жов того забарвлення з температурою плавлення 195° С і кипіння з розкладанням 410° С. Гідролізується надзвичайно повільно до утворення токсичного фенарсазинхлориду. Під впливом окислювачів (перекису водню, хлорно- го вапна, хлорамінів) адамсит окислюється до нетоксичної дигідрофенарсазинової кислоти. Дифенілхлорарсин ( [C6H5]2AsCl ) синтезова- ний в 1879 році Лаккостом і Міхаелісом. Як бо- йова отруйна речовина використовувався під час першої світової війни в липні 1917 року. Дифенілхлорарсин є безбарвною або темно-бурого кольору речовиною з температурами плавлення 38,9° С і кипіння 333° С. Погано розчиняється у воді, добре — в органічних розчинниках. У воді повільно гідролізується, утворюючи токсичний окис дифеніл-хлорарсину: (C6H5)2AsCl + H2O  (C6H5)2AsOH + HCl, (C6H5)2AsOH  [(C6H5)2As]2O + H2O Під впливом окислювачі...